Наукова теорія прив’язаності, яка здобула широку і небезпідставну популярність серед психологів, має в своїй основі думку, що дитина – залежна істота, яка приходить у цей світ поки не готовою сама про себе подбати. Протягом певного періоду дитині потрібна турбота і батьківський захист. Саме ця ідея визначає характер стосунків між дитиною і дорослим: дорослий турбується про дитину і дбає про її безпеку, а у відповідь дитина хоче бути з ним, на нього орієнтуватися, вчитися у своїх батьків, подобатися їм.
Прив’язаність, таким чином – це те, що полегшує дорослому процес піклування про свою дитину. Дитина має обмежений набір способів, як повідомити дорослому про свій дискомфорт, якщо вона опиняється у стресовій ситуації: плач і крик. Тільки з часом вона вчиться від батьків озвучувати свої потреби словами, спокійно, у вигляді прохання.
Дитяча істерика – це історія про батьківську увагу. Крик і плач – це той спосіб привернення уваги і донесення інформації дитиною до значимого дорослого про свої потреби, який просто неможливо проігнорувати. Із чого випливає, що загалом профілактика дитячої істерики полягає у тому, щоб не ігнорувати дитину, аби вона не обирала такі "радикальні" способи.
Істерика – бурхлива емоційна реакція на дискомфорт, голосна заява про якусь потребу. Її проміжна мета – привернути увагу, "протестувати" границі допустимого, терпіння дорослих, дослідити, що дозволено, яка модель поведінки спрацює, а яка ні. І в цьому випадку увага дорослого виступає позитивним чи негативним підкріпленням реакції, як кажуть біхевіористи – науковці, які вивчають психологію поведінки.
І тут необхідно відчувати характер дитини, щоб правильно і співрозмірно потребі дозувати увагу, аби істерики не перетворилися у дитячу маніпуляцію. Зазвичай, якщо дитина в сім’ї одна, якщо батьки тривожні і схильні до гіперопіки, то є велика ймовірність попасти на гачок маніпулятивних дитячих істерик. Реакція просто закріпиться, адже вона спрацьовує 100%. Негативне підкріплення, таке як покарання, теж закріплює істеричну реакцію чада. Є ще третій варіант – ігнорування. Деякі психологи рекомендують ігнорувати дитячу істерику. І дійсно, у деяких випадках така стратегія спрацьовує і дитина заспокоюється. Адже істерика – завжди ДЛЯ КОГОСЬ, якщо дитина не матиме публіки, то голосний плач не має сенсу, бо немає самого адресата. Однак, потрібно зважено підходити до такої стратегії і застосовувати її, коли відчуваєте, що "пахне" маніпуляцією.
Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Батькам треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, і батьки не будуть дратуватися і своєю поведінкою і діями ще більше роздувати дитячу істерику.
Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.
2. Всі діти егоцентричні по натурі– це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.
3. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вони думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).
4. Якщо діти не розуміють слово «Ні», тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.
5. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».
Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:
а) твердо стоїте на своєму;
б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;
в) любити свою дитину навіть «таку»:
ü Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись»при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).
ü Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.
ü Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.
ü Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови. Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.
Ситуації, що спонукають дитину до істерики
1. Дискомфорт. Дітей охоплює істерика, коли вони потрапляють у незручні або незрозумілі ситуації, наприклад, під час перебування в людному місці або галасливій компанії.
2. Реакція батьків. Прояви істерики в дітей виникають, коли батьки ставляться до них агресивно, кричать або насміхаються з них. Якщо батьки виявляють різні реакції на поведінку дитини, це дратує її, провокуючи істерику.
3. Нездатність пояснити свої потреби. Дитина почувається безпорадною, коли не в змозі пояснити, чого хоче. Аби висловити своє розчарування, вона впадає в істерику.
Найкращий спосіб упоратися з дитячими істериками – зберігати спокій. Тільки за цієї умови можна знайти вирішення вказаної проблеми.
Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:
1. Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)
2. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині, нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину(не хватати все з поличок без просу, не кричати…)
3. Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний(інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.
4. Якщо в магазині дитина чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика "не за горами" –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ! Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.
5. Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.
6. Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовою.
Загальний план дій, коли ти бачиш, що у дитини починається істерика, виглядає наступним чином:
Ø Вдихни повітря і налаштуйся на спокій.
Ø Відразу звернути увагу на дитину і повернися до неї, не вимовивши ні слова. Чому потрібно відразу реагувати? Щоб емоції не встигли захопити дитину, адже вона їх ще не вміє контролювати.
Ø Підійди до дитини, присядь, щоб твої очі були на рівні з її очима. Знову ж таки, мовчки.
Ø Зчитуємо емоції: по виразу обличчя дитини ти вже здогадуєшся, які емоції дитина переживає в даний момент. Їх потрібно проговорити і уточнити: "Ти чимось засмучений? Ти зараз злишся?.." (і в такому ж дусі).
Ø Дізнаємося причину істерики, а саме, через уточнюючі відкриті питання: "Що сталося? Покажи (скажи), що ти хочеш". Головне на цьому етапі уважно вислухати все, що вона скаже, не коментуючи, не оцінюючи і не критикуючи її. Якщо дитина зовсім маленька і ще не може виразити словами свою потребу, ти сама називаєш і показуєш, що, можливо, хоче дитина – іграшку, їсти і т. д.
Ø Даємо зворотній зв’язок: якщо ти можеш без проблем зробити те, що хоче малюк, тоді ладно: "Підемо знайдемо твою іграшку. Дякую, що ти це сказав…". У випадку ж, коли ти не можеш в силу різних причин задовольнити вимогу дитини, то роз’ясни це впевнено, спокійно і чітко: "Я розумію, що ти хочеш і в той же час зараз я не можу/не планую цього зробити, бо (…). Вибач. Ми можемо натомість (…)" – і даєш альтернативу чи вибір.
Найголовніше – щоб дитина відчула, що її почули, вислухали і зрозуміли. Звісно, для однієї дитини краще підійде один спосіб, а другої – інший, адже кожна дитина – індивідуальність. Врахуй, що чим старша дитина, тим менш ефективний спосіб заговорити і відволікти чадо.
У набір для "гасіння" дитячих істерик можна додати ще кілька способів:
Ø Коли дитину ще не накрило хвилею емоцій, постав їй просте питання, яке змусить її переключитися (підходить для дітей, які вже вміють говорити): "Це велика проблема, середня чи маленька?" Потім запропонуй варіанти вирішення проблеми.
Ø Не забороняй істерику, а позбав її сенсу: коли у істерики є глядачі, потрібно вивести по можливості всіх до іншої кімнати. Тоді дитина швидше заспокоїться, адже не буде для кого влаштовувати виставу.
Ø Усюди носити із собою дитячі олівці. Просто поклади їх у свою сумочку. Навіть коли доведеться чекати у черзі до лікаря, ти зможеш зайняти її і час очікування не буде таким нестерпним для дітей, а від того – зведеш можливість істерик до нуля.
Ø Якщо навіть після того, як ти за алгоритмом пояснила, що не можеш виконати прохання дитини і пояснила причину, а вона голосно плаче на підлозі магазину чи посеред вулиці – залишайся незворушною і поясни, що ти йдеш додому. Впевнено рухайся у напрямку виходу. Дитина миттю заспокоїться і послідує за тобою.
Ø Зроби істерику невигідною: запропонуй щось, щоб дитині було вигідно зупинити плач і швидко заспокоїтися. "Ми можемо чекати тут поки ти заспокоїшся. А можемо піти в кіно. Але якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, ми просто запізнимося".
Ø Заручися підтримкою старших дітей: якщо маленький істерик, приміром, не хоче йти з дитячого майданчика додому, а інші діти вже зачекалися, щоб нарешті пограти у відеоігри вдома, старші діти самі швидше умовлять того заспокоїтися і скоріше піти додому.
Ø Список бажань: якщо дитина починає кричати і вимагає купити уже соту за рахунком іграшку, ти спокійно пояснюєш їй, що зараз ти її купувати не будеш, але ви разом сфотографуєте цю іграшку і занесете її до його списку бажань. До речі, на Новий рік чи день народження такий список бажань вирішить дилему, що подарувати дитині.
Ø Користуйся простою фразою: "Коли ти плачеш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?".
Ø Коли ти об’єктивно не можеш задовольнити прохання дитини, поясни їй ситуацію і змісти центр уваги з потреб лише дитини: "Ти зараз хочеш гуляти. А я зараз повинна приготувати вечерю. Як нам бути?". В такому разі відповідальність розділена, дитина теж шукає вихід із ситуації: спочатку ти приготуєш вечерю, а потім ви разом будете гуляти. Так дитина вчиться враховувати інтереси інших.
Профілактика істерик
Дитяча істерика – закономірне явище і через це проходять всі. Разом з тим, коли такі емоційні спалахи надто часті, варто задуматися, а чи все я роблю правильно? Чи я не проявляю надмірну турботливість або, навпаки, постійно ігнорую потреби дитини? Звісно, вміти гасити істерики – мистецтво, а ще вище мистецтво – не допускати їх. Тож кілька рекомендацій з профілактики:
ü Ми звикли асоціювати заборону із покаранням. Але доцільніше щось забороняти у доброзичливому спокійному тоні і обов’язково пояснювати причину.
ü Виробляємо у дитини навичку ввічливого прохання. Перші 10 прохань по можливості краще виконувати. Так ти закріплюєш бажану навичку. Нагадуєш, що треба за це ввічливо подякувати. Потім можна тренуватися відмовляти у проханні: на 7 виконаних прохань дитини – одна відмова. На фоні виконаних прохань одна відмова не буде здаватися такою засмучуючою.
ü Давай дитині завдання. Так ти вчиш її слухатися тебе. Починай із завдань, які і так подобаються дитині, давай позитивне підкріплення посмішкою і проявом радості. Потім давай самостійні завдання і щоб вона потім продемонструвала результати. Похвали її.
ü Домовитися про поведінку: перед походом до магазину домовся, що цього разу ви не купуєте іграшок, морозива і т. д.
ü Проговорити наслідки невиконання домовленостей: якщо дитина порушить домовленість і почне істерику, вона повинна знати, що її очікує – наприклад, ви йдете назад додому. Тільки потрібно попередити дитину: "Ми з тобою домовилися нічого не купувати. Ти порушив обіцянку, тому ми йдемо додому. Або ти заспокоюєшся". На другий-третій раз істерики припиняться.
ü Метод природних наслідків: дитина вчиться на наочних наслідках своєї поведінки. Наприклад, лягла в істериці в чистому одязі на землю – нехай гуляє у брудному.
ü Давати проявляти емоції.
ü Заохочувати рухливі ігри, щоб дитина могла розрядитися і скинути зайву енергію.
ü Постарайся щоразу позитивно підкріплювати бажану поведінку.
ü Інколи дійсно потрібно дати дитині те, чого вона вимагає своїм плачем і криком, але зарання. Дитина може влаштовувати істерику від звичайного дискомфорту – коли вона голодна, втомлена чи відчуває спрагу. Тому має сенс заздалегідь подбати про комфорт дитини.
Як бачимо, вгамувати дитячу істерику – цілком реально, головне – самому бути впевненою і спокійною людиною.
