Алгоритм дій закладів освіти у випадку виявлення домашнього насильства щодо дитини

Заклади освіти є одними із суб’єктів, на які покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Відтак, статтею 11 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що на навчальні заклади покладено обов’язок не пізніше однієї доби повідомити службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень.

Одразу тут хочемо наголосити – невиконання таких вказівок законодавства може призвести до притягнення винних осіб до відповідальності у зв’язку зі службовим недбальством.

«Але як нам зрозуміти, що дитина потерпіла від насильства? Якщо в умовах очного навчання це ще можливо – можна звернути увагу на поведінку дитини чи побачити ознаки насильства на її тілі, то як виявити це під час дистанційного навчання, коли на уроках замість облич ми бачимо чорні «квадратики» в Zoom?» - запитаєте ви у нас.

Відповідаємо: звертайте увагу на поведінку дитини, зокрема на різку зміну її поведінки, на манеру спілкування, її зовнішній вигляд та те, що відбувається навколо. Під час проведення онлайн-занять ви можете побачити чи почути, як батьки чи інші члени сім’ї штовхають дитину, б’ють її, дають їй ляпаса, перешкоджають у спілкуванні під час заняття, змушують щось робити замість перебування на занятті, псують речі дитини чи її іграшки, б’ються між собою чи вчиняють інше насильство в присутності дитини тощо.

Важливо – навіть якщо безпосередньо до дитини не вчинялося насильство, однак вона стала свідком такого насильства – ця дитина автоматично стає постраждалою від домашнього насильства!

Дитина може сама поскаржитися на такі дії, може уникати відвідування занять, проявляти агресивну поведінку, страх у випадку появи поруч дорослих, може бути заплаканою чи виглядати стривоженою, відмовлятися вмикати камеру, демонструвати втрату інтересу до навчання тощо.

Наведений вище перелік не є вичерпним, однак сукупність таких ознак може свідчити про потрапляння дитини в ситуацію домашнього насильства.

«Добре, ідентифікувати постраждалу дитину ми зможемо. Як нам діяти далі?» - знову запитуєте ви.

Надаємо вам чіткий алгоритм дій у разі отримання інформації чи особистого виявлення ситуації домашнього насильства щодо дитини, наприклад під час проведення заняття.

1) Першочергово передайте інформацію для подальшого реагування керівникові/ці закладу освіти. Бажано зробити це у письмовому вигляді.

2) Зберігайте спокій, оцініть стан дитини та заспокойте її. За необхідності – завершіть заняття, щоб спілкуватися з дитиною віч на віч.

3) У разі потреби забезпечте надання медичної допомоги та/або викличте поліцію за місцем проживання дитини.

4) Не залишайте дитину наодинці. Ви можете зв’язатися з нею через соціальні мережі чи зателефонувати їй, дізнатися, чи є вдома хтось ще з дорослих, кому дитина довіряє. Якщо ні – запропонуйте дитині знайти безпечне місце для спілкування, подалі від кривдника/ці.

5) Перебувайте на зв’язку з дитиною, доки не будете впевнені, що дитина у безпеці.

Звертаємо увагу! В закладі освіти має бути журнал реєстрації фактів виявлення (звернення) про вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі (Додаток 3 до Постанови КМУ №658 від 22.08.2018), в якому має бути зафіксована відповідна інформація про домашнє насильство щодо дитини.

Також варто забезпечити роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалою дитиною.

Сподіваємося, що наведений алгоритм ніколи не знадобиться вам у вашій роботі через відсутність випадків домашнього насильства щодо дітей. Водночас, його потрібно знати, пам’ятати і застосовувати, адже дитина сама себе не захистить від насильства. І це наш з вами обов’язок – надати їй усю необхідну допомогу.

А якщо ви працюєте у закладі освіти і вам потрібна додаткова консультація з приводу реагування на випадок домашнього насильства – звертайтеся. Це повністю анонімно, конфіденційно та безоплатно:

116 111

0 800 500 225

Telegram: @CHL116111

Instragram: @childhotline_ua

Facebook: childhotline.ukraine

Проєкт «Підтримка Національної гарячої лінії для дітей та молоді. Фаза 2», впроваджується Громадською організацією «Ла Страда-Україна» і UNICEF Ukraine, за підтримки уряду Японії.

#childhotline #116111UA #НДМГЛ #гарячалініядопомоги #гарячалініяпідтримки #національнагарячалінія

#UNICEF #UNICEFUkraine #ЮНІСЕФ

Як допомогти підліткам підвищити самооцінку?

 Часто батьки жаліються на те, що їхні підлітки не впевнені в собі. Перш за все, тому, що їм бракує можливості проявити себе в тому, що важливе саме для них (а не батьків).

10 порад батькам, як допомогти підліткам стати впе́вненішими:

1. Радьтеся з ними, коли приймаєте рішення, що стосуються всієї родини (купівля речей, відвідування кіно, відпустка). Підлітку важливо відчувати, що його думка також важлива, з ним рахуються.

2. Залучайте до цікавих активностей в родині (приготування нової страви для родини, розставляння нових меблів в кімнаті). 

3. Довіряйте приймати рішення, що стосуються його самого (одяг, вільний час, кишенькові гроші), підтримуйте прояви самостійності, бажання взяти відповідальність на себе.

4. Відмічайте те, що зроблено гарно, дякуйте, мотивуйте на самостійність.

5. Домовляйтесь про важливі речі, уникайте розпоряджень та докорів. Не нагадуйте, хто старший, головний, а хто дитина. 

6. Запитуйте поради в питаннях, що стосуються, наприклад, комп’ютера або телефона. В цих сферах ваш підліток точно орієнтується краще за вас.

7. Цікавтеся думкою підліта, не відмовляйтеся від філософських або історичних розмов, обговоріть та порівняйте їхні та ваші думки.

8. Не контролюйте покроково час дитин та дії замість неї. Нехай робить власні помилки, запізниться, зробить власні висновки.

9. Надайте можливість взяти участь в проєктній діяльності, яка виховує самостійність та розвиває важливі  навички.

10. Самі демонструйте поведінку людини, яка впевнена в собі. Адже ви не уявляєте собі, як багато в наших підлітках від нас самих.

Навіщо дитині потрібні власні кордони?

 Навіщо дітям кордони.

Проблеми, що виникають через відсутность кордонів:

- Нездатність сказати «ні» людям, яким нічого не варто образити іншого, і покласти край їх образливій поведінці.

- Власні згубні звички. Невміння приймати відмову від інших і поважати встановлені ними рамки.

- Нездатність заради досягнення певних цілей і завдань перемогти в собі бажання потурати власним примхам.

- Прагнення мати справу з безвідповідальними або здатними образити іншу людину людьми, намагаючись при цьому «вплинути» на них.

- Бажання взяти на себе відповідальність за життя інших.

- Здатність легко виявитися об'єктом маніпулювання або «іграшкою» в чужих руках.

- Невміння зближуватися і налагоджувати близькі відносини з іншими людьми.

- Нездатність бути щирим з близькими.

- Нездатність відстоювати свою думку і продуктивно вирішувати виникаючі конфлікти.

- Прагнення грати роль жертви, замість того щоб ставити перед собою конкретні цілі і відчувати себе господарем свого життя.

- Схильність до шкідливих звичок і нав'язливих станів. Неорганізованість і невміння довести розпочату справу до кінця.

Якості особистості, що формуються при наявності кордонів

- Чітке відчуття того, хто вини такі.

- Уявлення про те, за що вони відповідають.

- Здатність самим робити вибір.

- Розуміння того, що якщо зроблений правильний вибір, то все складеться добре, а якщо неправильний, то їм доведеться зустрітися з наслідками.

- Можливість пізнати справжню любов - любов, засновану на волі.

Якщо ви хочете дізнатися принципи і правила формування особистісних кордонів у дітей читайте книгу Г. Клауд, Д. Таунсенд «Діти: кордони, кордони». Деякі витяги пропоную вашій увазі.

Діти потребують батьків, які стануть їх зовнішніми кордонами, будуть їх поправляти, обмежувати, дотримуватися причинно-наслідкових зв'язків до тих пір, поки їх зовнішні кордони не перетворяться у внутрішні.

Межі, або їх ще називають рамки, це ті непорушні правила, підвалини які допомагають кожному з нас відчувати свою цілісність, впевненість в собі і інших. Це чітке уявлення про те, що можна і чого не можна допускати в ставленні до себе і інших людей; ясне бачення того, де «я починаюся і де закінчуюся».

Дитині необхідно відчувати межі дозволеного, вона спирається на схвалення або осуд, як на стіни.

Одне з основних призначень батьків - навчити дітей бути відповідальними за свою особистість, здоров'я, успішність, щастя.

Прийоми для цікавих онлайн - уроків

 У кожного з нас від природи закладена навичка до пізнання нового. Отримати новий досвід – це мета нашої вродженої цікавості, а задоволення, яке ми отримуємо впродовж або наприкінці досягнення мети – є побічним ефектом нашого пізнання. 

Але школа підмінила справжню мету нашої вродженої цікавості і поставила на її місце оцінювання – ми вчимося за оцінки, і задоволення від пізнання нового, яке було побічним ефектом, зникло. Якщо не змінити методи викладання, діти закріплять на рівні підсвідомості думку про абсурдність навчання як такого, і зневіряться в цінності школи.

Сучасний учень має розвивати навичку критично мислити, ефективно працювати в команді, тестити себе у ролі лідера, використовувати сучасні технології для навчання, вчитися шукати інформацію та працювати з нею.

Під час дистанційного навчання вчителям доводиться щодня думати над тим, як цифровізувати звичну подачу навчального матеріалу. Вони використовують веб-ресурси, застосунки, мобільні додатки, Zoom тощо. Безсумнівно такі мультимедійні технології роблять процес навчання сучасним, результативним, цікавим, пробуджує інтерес учнів до навчання. Але щиру зацікавленість у навчанні потрібно постійно підживлювати новими практичними прийомами.
Пропонуємо педагогам ознайомитися з лайфхаками, які зроблять дистанційне навчання у школі більш ефективним:
1. Запропонуйте учням (підліткам, бо молодшим потрібно надати допомогу) самостійно побудувати правила поведінки під час занять.

2. У підготовці до занять користуйтеся принципом «перевернутого класу». Залишайте теорію на самостійне опрацювання. Розроблений контент на урок має бути не про теорію, і не для перевірки пам’яті учнів, а для того, щоб навчитися застосовувати теоретичні знання на практиці. 

3. Записуйте короткі відео з теоретичною інформацією або шукайте вже готові цікаві відео в інтернеті. До текстової інформації у підручниках намагайтеся додавати інфографіку.

4. Урок – це не театр одного актора. Не перетворюйте дистанційний урок на вебінар. Час уроку повністю належить учням і лише 10% часу – вчителю. Якщо вчитель відчуває, що йому для розкриття теми потрібно більше часу, можна записати коротке відео на 10+ хвилин і дати його на перегляд вдома. Кожен учень зможе ще раз повернутися до уроку , щоб ознайомитися з теоретичним матеріалом.

5. Додавайте до уроків музику,  меми, жарти,  руханки,  вирізки з фільмів, скриншоти. 

6. Під час занять проводьте дебати,  дискутуйте, проводьте експерименти, грайте, щоб закріпити прочитаний матеріал на практиці і не ставте за такі уроки оцінок. 

7. Візьміть за правило ставити бали лише під час проведення контрольних, а урок – це про практичне застосування теоретичного матеріалу і дослідження. Дозволяйте учням помилятися. Постійне оцінювання дій учня під час уроків вбиває його бажання бути активним. 

8. Не змушуйте дітей сидіти за столом під час дистанційних занять – нехай сидять хоч на м’ячах для пілатесу, якщо їм так комфортніше. 

9. Стимулюйте учнів глибше занурюватися у тему і готувати до уроку мегакруті презентації, інфографіку, створювати короткі фільми. Познайомте їх з електронними програмами для створення проєктів. Не бійтеся, що якесь заняття повністю піде на презентацію проєктів та обговорення.

10. Користуйтеся всіма доступними онлайн-програмами для створення інтерактивних занять та залучайте до створення матеріалів учнів. 

11. Стимулюйте учнів створювати контент для  самоперевірки.

12.  Завжди давайте зворотній зв’язок учням після проведення контрольних та тестів. Урізноманітніть перевірку – проведіть онлайн-вікторину (можете її підготувати разом з класом). Існують платформи, де можна все це створити безкоштовно. Адже кінцева мета навчання – не оцінка, а знання, закріплені практикою, і отриманий досвід. Якщо ставите оцінку - тоді поряд з оцінкою вказуйте письмово, що гарно виходить в учня і що ще потрібно довчити. 

13. Не змушуйте всіх учнів відвідувати абсолютно всі уроки. Нехай на занятті будуть ті, хто дійсно цікавиться матеріалом і хоче закріпити його на практиці.

14. Поцікавтеся в дітей, як ще ви можете урізноманітнити уроки, щоб допомогти їм засвоїти матеріал. Це допоможе вам зробити ваші уроки більш ефективними.

15. Дайте можливість дітям вивчати теми екстерном і самостійно, якщо предмет не є для них важливим. Ваш предмет не мають любити всі. 

16. Знайдіть собі школу-партнера з хорошою технічною базою, об’єднайте зусилля та запропонуйте дітям відвідувати практичні уроки в zoom з фізики, хімії, біології.

17. Разом зі школою-партнером стимулюйте своїх вчителів ділитися досвідом та наробітками і проводьте дистанційні тренінги один для одного, де вчителі ділитимуться методиками викладання та підніматимуть свій професійний рівень. Вам для цього не потрібен дозвіл Міністерства освіти.

18. Навчіться розподіляти дітей на пари, та на команди в zoom. Zoom відкриває таку опцію, а також можливість записувати відео, які можна переглядати.

19. Запровадьте спортивні перерви між уроками, коли учні можуть потанцювати під улюблену музику разом з вчителем фізкультури.

20. Робіть деякі уроки відкритими для всіх учнів вашої школи. Таким чином можна збільшити кількість фанів з якогось предмету, або теми, розбудити цікавість дітей до пізнання. 

21. Замініть звичайні домашні завдання  проєктною та дослідницькою роботою. Розвивайте в учнів навичку вчитися самостійно та в команді, шукати інформацію, та працювати з нею. Можете розподіляти дітей  на групи, де кожна група має створити свій відеофайл з демонстрацією експерименту, та електронним журналом досліджень. Всі їхні проєкти можна заливати на платформу, яку зможуть відвідувати інші учні, та батьки.

22. Робіть відкриті заняття з місця виробництва, де б розказували, наприклад, як проходить процес створення йогурта – нехай це будуть екскурсії в zoom. Так само можете запрошувати фахівців різних професій для зустрічі з дітьми (це можуть бути батьки дітей, які навчаються у вашій школі). 

23. Якщо ви хочете запровадити якесь ноу-хау у програму, але хвилюєтеся, що хтось з батьків може бути проти – проведіть опитування онлайн і дізнайтеся про думку батьків. Ось посилання для проведення опитувань  https://www.directpoll.com/

24. Ви повинні зацікавити учнів темою, користуючись вродженою цікавістю до всього незвичайного, а учень вже самостійно має зайнятися пошуковою роботою і знайти відповіді, підготувати презентацію, провести експеримент (якщо є можливість), зробити проєкт. 

25. Стимулюйте дітей працювати в парах, в групах, в командах, адже так швидше, легше і так працює світ дорослих. Навчайте їх працювати в командах дистанційно, адже ця навичка значно розширює кордони людини у професійному житті. 

26. Коли ви розпочинаєте урок, запитайте себе, чого саме я хочу навчити учнів сьогодні «передати інформацію чи отримати новий досвід?» 

27. Не забувайте про себе і якісно відпочивайте.

Ось кілька прийомів для якісної роботи учнів в дистанційному режимі.
1. Продовж ряд
Діти мають з'ясувати та пояснити закономірності у рядках із літерами чи лексемами.
Приклади:
·       О, Д, Т, Ч… (П, Ш, С...; дано перші літери порядкових чисел: один, два, три, чотири);
·       апельсин, банан, виноград… (груша; слова розташовані в алфавітному порядку);
·       павук, тарган, миша… (пташка; у цьому рядку названі тварини у порядку зменшення кількості ніг);
·       дорога, ремонт, місяць…(фазан; кожне слово у рядку починається із назв нот: до, ре, мі…).
Примітка. Цю вправу можна використати для будь-якого предмета (для переключення уваги, для зосередження уваги на початку уроку, на завершенні – для відпочинку) або конкретно до теми навчальної дисципліни. Наприклад, таким чином діти можуть повторити фізичні та хімічні терміни, або ж пригадати імена визначних письменників, перелічити океани та материки тощо. 
2. Вигадайте цікавий сюжет
Використовуйте на своїх заняттях сторітелінг Метод Storytelling: як зацікавити дітей, розповідаючи історії (osvitanova.com.ua). Наприклад, якщо це урок математики, вигадайте мікросюжет із такою основою: «Кролик Крош зібрав 16 їстівних грибів та 9 неїстівних. Скільки всього грибів зібрав кролик?». Що більше захопливих історій, то цікавішими будуть заняття. 
Примітка. Пам'ятайте, що історія має захоплювати та надихати, тому не забувайте про інтонацію, тембр, висоту та гучність голосу. 
3. Прес-конференція
Чудовий варіант для уроку повторення вивченого. Об'єднайте дітей у кілька груп: журналісти та спікери конференції. Журналісти протягом обмеженого часу (5–10 хвилин) мають написати списки контрольних запитань, а спікери – дати вичерпну відповідь на ці запитання. Так діти в ігровій формі освіжать здобуті знання.
4. Розповідайте історії з пропусками
Підготуйте невеликий текст та приберіть із нього деякі лексеми. Далі прочитайте його учням і там, де пропущено слова, робіть паузи. Попросіть учнів у чаті написати лексеми, що логічно доповнять текст. Швидо та без проблем впоралися? Чудово! Ускладніть завдання: пропустіть кілька речень і запитайте, чого саме, на думку учнів, не вистачає.
Примітка. Ця вправа чудово підійде не лише для занять із іноземної або української мови, а й для фізики, хімії, біології тощо. Так ви в ігровій формі перевірите якість учнівських знань.
5. Візуалізація
Почніть заняття з невеличкого відео чи музичного кліпу, короткого фільму чи уривку передачі, які можна поєднати з темою заняття. Далі поставте дітям запитання для обговорення. Такі візуальні прийоми зроблять заняття емоційно насиченим та цікавим. (9 прийомів візуалізації для використання на уроці https://osvitanova.com.ua/posts/1520-9-pryiomiv-vizualizatsii-dlia-vykorystannia-na-urotsi)
6. Четвертий зайвий
Назвіть чотири слова, з яких діти мають обрати зайве (те, у якого немає якостей, що характерні для інших слів). Учень має обґрунтовано пояснити свою відповідь. Ця вправа чудово підходить для розминки чи відпочинку. 
Приклади: лебідь, горобець, ворона, попугай (ворона, жіночий рід; усі інші слова чоловічого роду); риба, рак, креветка, скорпіон (креветка; інші лексеми є серед знаків Зодіаку); біг, бігти, говорити, чекати («біг» – іменник, всі інші – дієслова).
7. Я – автор
На уроці повторення чи узагальнення вивченого матеріалу запропонуйте дітям дати відповіді на такі запитання: 
1.                  Якби ви були автором цього підручника, як би ви пояснювати цю тему? 
2.                  Якби чи були автором цього підручника, як би ви пояснили необхідність вивчення цієї теми?
3.                  Якби ви були художником-ілюстратором, як би ви проілюстрували цю тему?
Деякі ідеї учнів можуть бути дійсно вражаючими!
Запропнуйте ще кілька цікавих завдань! Наприклад, після вивчення будь-якої теми запропонуйте дітям написати власні 5 способів використання здобутих знань у повсякденному житті.
Батьки теж є учасниками освітнього процесу. Тому їх допомога в організації дистанційного навчання є важливою.
Поради батькам
1. Давайте можливість дитині поспати якомога довше: сон укріплює імунну систему дитини.
2. Ранок починається зі спорту. Це додає енергії і стимулює організм до продуктивної роботи. Можна почати з найпростіших рухів, хоча б поприсідати чи понахилятись по дорозі до ванної кімнати. 
3. Дозволяйте дитині брати один відгул щомісяця. І для цього не обов’язкого «хворіти». Часто діти починали хворіти лише тому, що насправді просто хотіли відпочити від школи. Поговоріть про це з дитиною і дозвольте хоча б день в місяць брати відгул не картаючи себе. 
4. Не перевіряйте щоденник без дозволу. Щоденник – це особистий документ вашої дитини і його можна брати лише з особистого дозволу власника. Навчання – це його особиста відповідальність і вам потрібно вчитися ДЕЛЕГУВАТИ. Дитина навчається для себе, не для вас. Стимулюйте свою доньку \ сина брати відповідальність на себе замість піддаватися постійному контролю та перевірці ззовні. 
5. Звільніть себе від повторного проходження шкільної програми – не допомагайте з домашнім завданням, якщо це не дитина молодшого шкільного віку. Якщо щось не зрозуміло дитині, можна запитати вчителя, друга, гугл. Якщо вже всі вони не знають, а гугл забанив – обновіть вайфай і нехай гуглить далі. Не стимулюйте у дитини навичку  вивченої безпомічності. Розслабтеся і вірте, що ваша дитина колись таки та почне справлятися. 
6. Дозвольте дитині самостійно обрати додаткові курси (платні, безкоштовні), які допоможуть опанувати додаткові навички. Дозвольте змінювати курси і не сваріть за те, що дитина не довчилася. Саме через численні спроби нового людина знаходить своє покликання. Дозвольте своїй дитині досліджувати різні сфери інтересів, аж поки вона не знайде те, що її захоплює і дивує. 
7. Звільніть підлітка від каравану репетиторів. Залиште лише ті предмети, які дитина бажає вивчати додатково. Домовтеся, що репетитор – це не назавжди. Якщо дитина відстає – визначте часові рамки та інформацію і навички, які вона має опанувати за допомогою репетитора. А далі «в добрий шлях – вчи самостійно». 
8. Завчасно запишіть свою дитину на профорієнтаційний курс і налаштуйтеся на прощання зі школою після 9-го класу. 10 та 11 класи – для підлітків, хто досі не визначився з професією і не розуміє, куди йти навчатися. З 2027 року в Україні не існуватиме жодного 10 та 11 класів, адже планується плавний перехід до академічного навчання та професійного: ліцеї та коледжі. 
9. Якщо ви вже запізнилися і ваша дитина навчається в 10-11 класах, звільніть її від вивчення абсолютно всіх предметів і дайте можливість зосередитися на важливих. 
10. Впевніться, що бодай година вільного часу є у вашої дитини щодня.
11. Навчіть свою дитину систематизувати документи в електронному форматі. 
Виникає запитання: для чого тоді вчитель, якщо дитина самостійно вивчатиме матеріал вдома? Якщо для молодших школярів вчитель – це першовідкривач життя, помічник в отриманні знань, певних навичок в житті, тосучасним підліткам, старшокласникам потрібні вчителі – практики, які допомагатимуть отримувати практичний досвід, та розвивати відповідні навички. Сучасна школа має привити їм звичку до постійної самоосвіти, та закласти  міцний фундамент для подальшої реалізації у світі дорослих. 
Джерела:
https://osvitanova.com.ua/posts/4621-7-diievykh-pryiomiv-dlia-tsikavykh-onlain-urokiv
https://osvitanova.com.ua/posts/4240-efektyvna-dystantsiika-u-starshii-shkoli-laifkhaky-dlia-vchyteliv-i-porady-batkam

Дитяча істерика: причини, дії, рекомендації

 

        

Дитяча істерика може початися у будь-яку секунду і будь-де, коли ти цього не очікуєш. В такий момент навіть дивуєшся, як маленька дитина може кричати так голосно. В моменти відчаю навіть самій хочеться сісти поряд з дитиною на підлозі магазину і заплакати… але спочатку поговоримо про те, що ж таке ця істерика?

Наукова теорія прив’язаності, яка здобула широку і небезпідставну популярність серед психологів, має в своїй основі думку, що дитина – залежна істота, яка приходить у цей світ поки не готовою сама про себе подбати. Протягом певного періоду дитині потрібна турбота і батьківський захист. Саме ця ідея визначає характер стосунків між дитиною і дорослим: дорослий турбується про дитину і дбає про її безпеку, а у відповідь дитина хоче бути з ним, на нього орієнтуватися, вчитися у своїх батьків, подобатися їм.

Прив’язаність, таким чином – це те, що полегшує дорослому процес піклування про свою дитину. Дитина має обмежений набір способів, як повідомити дорослому про свій дискомфорт, якщо вона опиняється у стресовій ситуації: плач і крик. Тільки з часом вона вчиться від батьків озвучувати свої потреби словами, спокійно, у вигляді прохання.

Дитяча істерика – це історія про батьківську увагу. Крик і плач – це той спосіб привернення уваги і донесення інформації дитиною до значимого дорослого про свої потреби, який просто неможливо проігнорувати. Із чого випливає, що загалом профілактика дитячої істерики полягає у тому, щоб не ігнорувати дитину, аби вона не обирала такі "радикальні" способи.

Істерика – бурхлива емоційна реакція на дискомфорт, голосна заява про якусь потребу. Її проміжна мета – привернути увагу, "протестувати" границі допустимого, терпіння дорослих, дослідити, що дозволено, яка модель поведінки спрацює, а яка ні. І в цьому випадку увага дорослого виступає позитивним чи негативним підкріпленням реакції, як кажуть біхевіористи – науковці, які вивчають психологію поведінки.

І тут необхідно відчувати характер дитини, щоб правильно і співрозмірно потребі дозувати увагу, аби істерики не перетворилися у дитячу маніпуляцію. Зазвичай, якщо дитина в сім’ї одна, якщо батьки тривожні і схильні до гіперопіки, то є велика ймовірність попасти на гачок маніпулятивних дитячих істерик. Реакція просто закріпиться, адже вона спрацьовує 100%. Негативне підкріплення, таке як покарання, теж закріплює істеричну реакцію чада. Є ще третій варіант – ігнорування. Деякі психологи рекомендують ігнорувати дитячу істерику. І дійсно, у деяких випадках така стратегія спрацьовує і дитина заспокоюється. Адже істерика – завжди ДЛЯ КОГОСЬ, якщо дитина не матиме публіки, то голосний плач не має сенсу, бо немає самого адресата. Однак, потрібно зважено підходити до такої стратегії і застосовувати її, коли відчуваєте, що "пахне" маніпуляцією.

Спробуйте зрозуміти причини виникнення істерики у вашої дитини. Батькам треба знати це, оскільки тоді легше сприймаються самі капризи, і батьки не будуть дратуватися і своєю поведінкою і діями ще більше роздувати дитячу істерику.

Отже, які можуть бути причини:
1. Коли у дитини виникає істерика, одразу треба звернути увагу на фізіологічні моменти – можливо дитині жарко, вона хоче їсти чи пити, втомилась (оскільки ви вже другу годину ходите по магазинам). Якщо вони мають місце, якомога швидше спробуйте виправити ситуацію і усунути фізіологічний дискомфорт.

2. Всі діти егоцентричні по натурі– це значить, що вони нездатні дивитись на все що відбувається навкруги з точки зору інших людей, вони не можуть поставити себе на місце інших. Звичайно це все не тому, що вони не хочуть, а просто банально не можуть в силу особливостей розвитку психіки. Отже, діти не здатні зрозуміти, що може не вистачити грошей на продукти, через те що буде куплена іграшка і будуть вимагати свого, бо вони так ХОЧУТЬ.

3. У маленьких діток ще не розвинене відчуття часу і коли їм відмовляють, то вони думають, що відмова розповсюджується на «взагалі», тобто їм тяжко зрозуміти, що завтра чи ввечері можна буде купити щось (чи з’являться гроші, чи зайдете в магазин, де ви знаєте ця іграшка набагато дешевша).

4. Якщо діти не розуміють слово «Ні», тобто коли малеча не звикла, що їй відмовляють є ризик виникнення істерик не лише в магазині, а і в будь-якому іншому місці. Це тема меж і правил. Дитина перевіряє батьків, вибудовує межі дозволеного. Це окрема тема, на яку будуть окремі рекомендації.

5. Ще одна причина – ваш малюк маніпулює. Він сформував для себе зв’язок «якщо підключу сльози і плач – досягну свого».

Безпосередньо під час приступу істерики треба всім своїм видом показати дитині, що ви:

а) твердо стоїте на своєму;

б) слізьми і плачем дитина не досягне свого;

в) любити свою дитину навіть «таку»:

ü Це означає, що без приниження, фізичного і вербального насилля, криків дати дитині «перебіситись»при цьому СПОКІЙНО! стоячи поряд (можна займатися своїми справами – читати етикетку чи говорити по телефону, але мати дитину в полі зору).

ü Якщо дитина довгий час не може прийти в себе, ви можете сказати, що вам не подобається така її поведінка (а не сама дитина), і якщо вона не припинить, то ви її силою заберете з магазину додому! Важливо попередити, а потім і вчинити так як сказали! Повірте, таке доведеться зробити всього пару разів. Якщо ви робите все правильно істерики ставатимуть менш частими та менш тривалими. Діяти за таким планом інколи заважають почуття сорому, страху – «що подумають інші», «він б’ється головою, який жах, що скажуть інші». Намагайтеся відкинути ці почуття і сконцентруватись на власній дитині.

ü Якщо дитина вас чує, то ви можете сказати, що ви поряд, чекаєте коли дитина заспокоїться і чекаєте, коли зможете її обняти.

ü Якщо дитина більш менш заспокоїлась можна спробувати пояснити причину відмови. Крім того, треба дати можливість дитині зрозуміти, що ви її розумієте. Часто діти думають, що ми просто не знаємо, що вони хочуть, та коли ми скажемо, озвучимо це їм, наприклад, «Назар, я тебе почула і зрозуміла – ти хочеш машину, але в мене є гроші лише на продукти», сприйняти відмову легше.

Ситуації, що спонукають дитину до істерики

1. Дискомфорт. Дітей охоплює істерика, коли вони потрапляють у незручні або незрозумілі ситуації, наприклад, під час перебування в людному місці або галасливій компанії.

2. Реакція батьків. Прояви істерики в дітей виникають, коли батьки ставляться до них агресивно, кричать або насміхаються з них. Якщо батьки виявляють різні реакції на поведінку дитини, це дратує її, провокуючи істерику.

3. Нездатність пояснити свої потреби. Дитина почувається безпорадною, коли не в змозі пояснити, чого хоче. Аби висловити своє розчарування, вона впадає в істерику.

Найкращий спосіб упоратися з дитячими істериками – зберігати спокій. Тільки за цієї умови можна знайти вирішення вказаної проблеми.

Важливо попередити прояви істерик в магазині. Як це зробити:

1.     Перед тим як йти до магазину обговоріть з малюком, що ви будете купляти, порадьтесь з ним і, якщо дитина доросла – визначте скільки грошей ви витратите. Наприклад, ми з моїм 2-річним сином пишемо списки – я свій, а він свій (звичайно він просто малює, але ним це сприймається як важлива справа!)

2.     Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина, ще може влаштовувати істерики в магазині, нагадайте їй якої поведінки ви від неї очікуєте безпосередньо перед дверима магазину(не хватати все з поличок без просу, не кричати…)

3.     Коли обираєте товар, попросіть дитину знайти необхідний(інколи можна зробити вигляд, що ви не можете щось знайти). Таким чином малеча відчуває відповідальність і свою значимість. Крім того, вона занята і тому нудитись в неї просто немає часу.

4.     Якщо в магазині дитина чогось дуже хоче і ви бачите, що істерика "не за горами" –дістаньте олівець з листочком і напишіть в його власному «Списку бажань» і скажіть, що наступний раз (або коли ви вирішите) ви врахуєте його бажання і розрахуєте на це гроші. Таким чином дитина розуміє, що ви почули її і потурбуєтесь про те, що вона хоче. Ще один варіант, як можна вчинити, якщо дитину дуже зацікавила іграшка, яку ви не планували купляти – сказати «Яка гарна річ! Давай ми напишемо листа Дідові Морозу і розкажемо про цю річ – давай роздивимось її якомога краще, щоб описати всі деталі.» Звичайно, другий спосіб працює з молодшими дітьми допоки вони вірять в Діда Мороза.

5.     Буває так, що черги біля каси надзвичайно великі і малюк втомлюється стояти. Спробуйте придумати нескладні ігри – порахувати, що купили, визначити, які кольори переважають, перечитати список… варіантів ігор дуже багато, все залежить від вашої фантазії.

6.     Не забудьте похвалити свою дитину на виході із супермаркету за гарну поведінку. Звичайно похвала повинна бути описовою.

Загальний план дій, коли ти бачиш, що у дитини починається істерика, виглядає наступним чином:

Ø Вдихни повітря і налаштуйся на спокій.

Ø Відразу звернути увагу на дитину і повернися до неї, не вимовивши ні слова. Чому потрібно відразу реагувати? Щоб емоції не встигли захопити дитину, адже вона їх ще не вміє контролювати.

Ø Підійди до дитини, присядь, щоб твої очі були на рівні з її очима. Знову ж таки, мовчки.

Ø Зчитуємо емоції: по виразу обличчя дитини ти вже здогадуєшся, які емоції дитина переживає в даний момент. Їх потрібно проговорити і уточнити: "Ти чимось засмучений? Ти зараз злишся?.." (і в такому ж дусі).

Ø Дізнаємося причину істерики, а саме, через уточнюючі відкриті питання: "Що сталося? Покажи (скажи), що ти хочеш". Головне на цьому етапі уважно вислухати все, що вона скаже, не коментуючи, не оцінюючи і не критикуючи її. Якщо дитина зовсім маленька і ще не може виразити словами свою потребу, ти сама називаєш і показуєш, що, можливо, хоче дитина – іграшку, їсти і т. д.

Ø Даємо зворотній зв’язок: якщо ти можеш без проблем зробити те, що хоче малюк, тоді ладно: "Підемо знайдемо твою іграшку. Дякую, що ти це сказав…". У випадку ж, коли ти не можеш в силу різних причин задовольнити вимогу дитини, то роз’ясни це впевнено, спокійно і чітко: "Я розумію, що ти хочеш і в той же час зараз я не можу/не планую цього зробити, бо (…). Вибач. Ми можемо натомість (…)" – і даєш альтернативу чи вибір.

Найголовніше – щоб дитина відчула, що її почули, вислухали і зрозуміли. Звісно, для однієї дитини краще підійде один спосіб, а другої – інший, адже кожна дитина –  індивідуальність. Врахуй, що чим старша дитина, тим менш ефективний спосіб заговорити і відволікти чадо.

У набір для "гасіння" дитячих істерик можна додати ще кілька способів:

Ø Коли дитину ще не накрило хвилею емоцій, постав їй просте питання, яке змусить її переключитися (підходить для дітей, які вже вміють говорити): "Це велика проблема, середня чи маленька?" Потім запропонуй варіанти вирішення проблеми.

Ø Не забороняй істерику, а позбав її сенсу: коли у істерики є глядачі, потрібно вивести по можливості всіх до іншої кімнати. Тоді дитина швидше заспокоїться, адже не буде для кого влаштовувати виставу.

Ø Усюди носити із собою дитячі олівці. Просто поклади їх у свою сумочку. Навіть коли доведеться чекати у черзі до лікаря, ти зможеш зайняти її і час очікування не буде таким нестерпним для дітей, а від того – зведеш можливість істерик до нуля.

Ø Якщо навіть після того, як ти за алгоритмом пояснила, що не можеш виконати прохання дитини і пояснила причину, а вона голосно плаче на підлозі магазину чи посеред вулиці – залишайся незворушною і поясни, що ти йдеш додому. Впевнено рухайся у напрямку виходу. Дитина миттю заспокоїться і послідує за тобою.

Ø Зроби істерику невигідною: запропонуй щось, щоб дитині було вигідно зупинити плач і швидко заспокоїтися. "Ми можемо чекати тут поки ти заспокоїшся. А можемо піти в кіно. Але якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі, ми просто запізнимося".

Ø Заручися підтримкою старших дітей: якщо маленький істерик, приміром, не хоче йти з дитячого майданчика додому, а інші діти вже зачекалися, щоб нарешті пограти у відеоігри вдома, старші діти самі швидше умовлять того заспокоїтися і скоріше піти додому.

Ø Список бажань: якщо дитина починає кричати і вимагає купити уже соту за рахунком іграшку, ти спокійно пояснюєш їй, що зараз ти її купувати не будеш, але ви разом сфотографуєте цю іграшку і занесете її до його списку бажань. До речі, на Новий рік чи день народження такий список бажань вирішить дилему, що подарувати дитині.

Ø Користуйся простою фразою: "Коли ти плачеш, я тебе не розумію. Скажи спокійно, що ти хочеш?".

Ø Коли ти об’єктивно не можеш задовольнити прохання дитини, поясни їй ситуацію і змісти центр уваги з потреб лише дитини: "Ти зараз хочеш гуляти. А я зараз повинна приготувати вечерю. Як нам бути?". В такому разі відповідальність розділена, дитина теж шукає вихід із ситуації: спочатку ти приготуєш вечерю, а потім ви разом будете гуляти. Так дитина вчиться враховувати інтереси інших.

Профілактика істерик

 Дитяча істерика – закономірне явище і через це проходять всі. Разом з тим, коли такі емоційні спалахи надто часті, варто задуматися, а чи все я роблю правильно? Чи я не проявляю надмірну турботливість або, навпаки, постійно ігнорую потреби дитини? Звісно, вміти гасити істерики – мистецтво, а ще вище мистецтво – не допускати їх. Тож кілька рекомендацій з профілактики:

ü Ми звикли асоціювати заборону із покаранням. Але доцільніше щось забороняти у доброзичливому спокійному тоні і обов’язково пояснювати причину.

ü Виробляємо у дитини навичку ввічливого прохання. Перші 10 прохань по можливості краще виконувати. Так ти закріплюєш бажану навичку. Нагадуєш, що треба за це ввічливо подякувати. Потім можна тренуватися відмовляти у проханні: на 7 виконаних прохань дитини – одна відмова. На фоні виконаних прохань одна відмова не буде здаватися такою засмучуючою.

ü Давай дитині завдання. Так ти вчиш її слухатися тебе. Починай із завдань, які і так подобаються дитині, давай позитивне підкріплення посмішкою і проявом радості. Потім давай самостійні завдання і щоб вона потім продемонструвала результати. Похвали її.

ü Домовитися про поведінку: перед походом до магазину домовся, що цього разу ви не купуєте іграшок, морозива і т. д.

ü Проговорити наслідки невиконання домовленостей: якщо дитина порушить домовленість і почне істерику, вона повинна знати, що її очікує – наприклад, ви йдете назад додому. Тільки потрібно попередити дитину: "Ми з тобою домовилися нічого не купувати. Ти порушив обіцянку, тому ми йдемо додому. Або ти заспокоюєшся". На другий-третій раз істерики припиняться.

ü Метод природних наслідків: дитина вчиться на наочних наслідках своєї поведінки. Наприклад, лягла в істериці в чистому одязі на землю – нехай гуляє у брудному.

ü Давати проявляти емоції.

ü Заохочувати рухливі ігри, щоб дитина могла розрядитися і скинути зайву енергію.

ü Постарайся щоразу позитивно підкріплювати бажану поведінку.

ü Інколи дійсно потрібно дати дитині те, чого вона вимагає своїм плачем і криком, але зарання. Дитина може влаштовувати істерику від звичайного дискомфорту – коли вона голодна, втомлена чи відчуває спрагу. Тому має сенс заздалегідь подбати про комфорт дитини.

Як бачимо, вгамувати дитячу істерику – цілком реально, головне – самому бути впевненою і спокійною людиною.